Хуст (угор. Huszt, словац. Chust, нім. Chust, рум. Hust) — місто, районний центр на Закарпатті; положений у Мармароській котловині, при впадінні Ріки до Тиси. Хуст із 1998 року є містом обласного значення^[2] в Закарпатській області.

Окрім міста до складу Хустської міської ради входять села Зарічне, Кіреші та Чертіж. Загальна площа території міськради — 22 км².

На окраїнах міста підноситься вулканічного походження гора, на якій 1090 року почалось будівництво замку-фортеці (тепер у руїнах). Замок слугував для охорони доступу до копальні солі в Солотвині. У 16—17 ст. за Хуст і його замок часто воювали Габсбурґи і семигородські князі, а також; на нього нападали турки і татари. 1709 Франц Ракоці скликав у Хусті семигородський сейм. Замок був знищений від бурі і пожежі 1766. У Хусті народився учений І. Орлай (1770), у 19 ст. жив філософ В. Довгович. 21. 1. 1919 в Хусті зібрався Всенародний Конгрес угорських русинів, що утворив Центр. Нар. Раду і ухвалив приєднати Закарпаття до України. 10. 11. 1938 Хуст став столицею автономної Карпато-української держави, куди евакуювався уряд А. Волошина з Ужгороду, і був свідком її національно-державного відродження та в сер. березня 1939 збройної боротьби між Карпатською Січчю і чеськими та угорськими військами. Тут також зібрався Сойм Карпатської України 15. 3. 1939. У Хусті 1938-39 був осідок Апостольського Адміністратора Мукачівської єпархії, виходив щоденник «Нова Свобода» та діяв театр «Нова Сцена». На замковій горі поховані полягли карпатські січовики. Тепер у Хусті працюють фетро-фільцева і взуттєва фабрики, меблевий комбінат, цегельно-черепичний завод, підприємства харчової промисловості, сер. школи (1921—45 була гімназія), лісотехнічний технікум, медична і культурно-освітні школи. Тепер у місті проводиться реконструкції парку відпочинку та центральної частини міста. Реконструйовано сквер на площі Богдана Хмельницького.

Архівні джерела стверджують, що Хустський замок був побудований для захисту східної частини Угорської держави та для приборкання переможених русинів, а будівництво розпочалося в 1090 р. і було закінчено за короля Бейли ІІІ в1191 р.

Пізніше в Хустському замку розташувався королівський гарнізон, який очолював комендант фортеці. В 1577 р. Хустський замок був значно укріплений, збудовані окремі фортифікаційні споруди. До замку із заходу, від річки Хустця, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південній частині гори починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні і зараз. Тут знаходилася сторожа. З цього будинку до замку вів підземний коридор. Таким чином, замок був з'єднаний таємним ходом із сторожовим пунктом.

При вході у зовнішній замок були великі і важкі в'їзні ворота. Вони містилися на південному сході, куди вела серпантинна дорога. Ворота захищала могутня прямокутна вежа, що височить з правого боку. А з лівого- знаходяться залишки другої вежі, яка захищала ворота і південний бік кріпосної стіни. Ці споруди з'єднував вузький коридор, який служив своєрідною пасткою- у випадку проникнення туди ворога його можна було піддати інтенсивному обстрілу.

Вежа над в'їзними воротами була найбільш укріпленою з південного заходу, де замкова стіна з'єднувалася з будинками внутрішнього замку. Вздовж дороги, що вела до воріт внутрішнього замку, розташовувалися надвірні жилі будинки.

Перед воротами внутрішнього замку існував глибокий рів завширшки 8,5 м, через який вів перекидний міст. Піднятий міст перекрив прохід між зовнішнім і внутрішнім замком і закривав собою в'їзні ворота у внутрішній замок. Зразу ж за воротами на південному боці були розміщені жилі та адміністративні приміщення, казарми і навіть корчма. Над воротами по обидва боки здіймалися високі кілеподібні вежі, які захищали підступ до них. В одній із них, з північного боку, знаходився пороховий склад. Другий пороховий склад містився на північно-західному боці замку.

На стінах внутрішнього замку були обладнані майданчики для важких гармат. Тут стояла найбільша гармата, постріл з якої вранці повідомляв про прихід нового дня. Біля вежі у скелі був викопаний колодязь, глибина якого сягала 160 м. Він забезпечував гарнізон водою в період облоги.

Внутрішній замок міг захищатися і після взяття ворогом зовнішнього замку. Із східного боку внутрішній замок завершувався двома могутніми бастіонами і високою кілеподібною вежею. Північну частину внутрішнього замку охороняла квадратна сторожова вежа, звернена до верхів'я річки Ріки.

Зимові приміщення власників замку і коменданта містилися на другому поверсі внутрішнього замку, поряд із сторожовою вежею. Літні приміщення містилися на південній стороні замку. Вони мали великі вікна, через які було видно ріку Тису і дорогу, що проходила під замком.

Внутрішній замок був покритий дранкою. В південній частині його стояла вежа, збудована в 1554 р. за наказом австрійського імператора Фердинанда І і тому носила його ім'я. Верхня частина вежі служила арсеналом, середня- каплицею, а нижня- пороховим складом.

Підхід до замку з боку села Бороняви охороняла Бубнова вежа з просторим залом без вікон. Тут також знаходився пороховий склад. На другому поверсі був світлий зал замкової каплиці, а вище- склад із зброєю.

Вежі домінували над замком і служили для оборони, якщо ворогові вдавалося проникнути всередину фортеці. В інший час вежі виконували сторожову роль. Розміщені на найвищих і найменш уразливих місцях, вони були командними пунктами замку. Під час облоги в них перебували володарі замку зі своїми сім'ями. Звідси здійснювалося керівництво боєм.

Важливу роль в обороні відігравали головні ворота замку. Їх прикривали вежі і штучні та природні укріплення.

У північній частині замку, поблизу воріт, стояли цегляні будівлі з склепінням і вузькими вікнами. То були хліви і конюшні. Кухня і кілька кімнат містилися поблизу Бубнової вежі. В цій частині замку була також казарма і кузня. Перед глибоким ровом стояла замкова пекарня. Біля неї протікав струмок, завжди повний свіжої води. Круті схили Замкової гори робили неможливим штурм замку одночасно з усіх сторін. В 1594 р. татарська орда хана Гірея напала на Мараморську жупу, дуже її пограбувала, але замок взяти не змогла.

Володарі замку мінялися, а феодально-кріпосницький гніт дедалі посилювався. Особливо важким стало життя Закарпаття після запровадження в 1646 р. Ужгородської унії, тобто об'єднання католицької і православної церков і створення нової греко-католицької церкви з підпорядкуванням римському папі. Українське населення краю боролося проти унії, не хотіло підкорятися римському папі, послідовно відстоювало свою, «руську», православну віру.

У 1660 р. турецьке військо вторглося в Мараморощину. Трансільванський князь Янош Кемень при підтримці австрійського імператора Леопольда І, який надіслав йому німецький гарнізон, укріпився в Хустському замку.

Фортеця в той час була настільки могутньою, що турки не насмілилися брати її штурмом, а відправили для переговорів делегацію, в складі якої був відомий турецький мандрівник Евлія Челебі.Він написав 10 томів «Книги подорожей», де розповідається і про перебування турецької армії в 1660–1666 рр. на території Угорщини, зокрема на Закарпатті.

Переговори успіху не мали. Турки відступили з Хуста на захід, руйнуючи закарпатські села. В 1677 р. загони куруців очолив угорський політичний діяч, один з керівників боротьби за незалежність Угорщини проти австрійського гніту граф Імре Текелі. Одним з центрів руху куруців став Хустський замок.10 жовтня 1677 р. біля села Королева Севлюського округу військо куруців, кероване Імре Текелі, вщент розбило австрійське військо лабанців генерала Шміда. Але 9 травня 1687 р. через зраду Мараморського жупана в замок були введені австрійські війська.

З другої половини XVII століття відомий найдавніший герб Хуста: на блакитному тлі — дві перехрещені срібні стріли, супроводжувані срібним півмісяцем і двома шестикутними золотими зірками.

В одному з народних переказів говориться, що Пинтя видовбав ії дерев'яної колоди гармату і встановив її на другому боці Тиси на високій горі Чебрин. Він вирішив розбити Хустський замок, бо просидів в його тюмрі більше, ніж йому було присуджено. Вистрелив раз і пробив дах. Другим пострілом розбив замок…На початку XVIII ст. на території Закарпаття активно діяли повстанські загони опришків на чолі з Григором Пинтею, Федором Бойком, Іваном Бецею та іншими. Особливо активно діяв на території Східного Закарпаття загін опришків Григора Пинті. Про повстанців Пинті народ створив багато переказів і пісень, особливо про його діяльність в районі Хустського замку. У переважній більшості народних творів говориться про зруйнування Пинтею замку, в якому проживали феодали, що гнобили кріпосних селян.

В 1717 р. на Закарпаття зробили останній напад татари.12-тисячна орда з величезною здобиччю і багатотисячним натовпом невільників поверталася в Крим після наскоку на Дунайську низовину. Татари не наважилися напасти на замок і, пройшовши лівим берегом Тиси, намагалися без перешкод відійти в Крим. Та гарнізон Хустського замку сам зробив сміливу вилазку і біля села Вишкова завдав татарам поразки. В битві брало участь все чоловіче населення Вишкова, а жінки і діти в цей час рятувалися в приміщенні церкви. Татари перебили там близько 300 жінок і дітей. Однак за це вороги жорстоко поплатилися. В урочищі Стримтура народне ополчення завдало їм жорстокого удару. В битві загинуло більше 6 тисяч татар, було звільнено понад 7 тисяч невільників, серед яких багато дітей. Переможцям дісталась і велика здобич, в тому числі близько 8 тисяч татарських коней.

Це був останній бойовий виступ гарнізону Хустського замку. На той час замок вже занепадав, хоч і вважався ще недоступною твердинею.

3 липня 1766 р. о 6-й годині вечора над Хустом пронеслася сильна гроза, і блискавка в трьох місцях вдарила в замок.

Після перших ударів блискавки загорівся дах. Мешканці боялися, щоб вогонь не проник до порохової башти. Однак друга блискавка вдарила в порохову башту, і вибух страшенної сили потряс землю. Камінням перекрило єдиний вихід із замку. Багато людей загинуло від вибуху та у вогні. Всі будинки були зруйновані або згоріли. Розпочалися ремонтні роботи, але заново відбудувати замок було вже неможливо, і він почав занепадати.

Руїни стали джерелом дешевого будівельного матеріалу. У 1799 р. було розібрано східну частину замку для спорудження католицького костьолу та різних державних будинків у місті. Цікаво, що пам'ять про руйнування замку 1766 р. було увічнено в новішому гербі Хуста, чинному у XIX — на початку XX ст.: на червоному тлі, на зеленій горі, руїни срібного замку з трьома вежами й трьома бійницями.

У XIX ст. Хуст — торгове містечко, центр Хустського повіту Марамороського комітату.

Після розвалу Австро-Угорської імперії з ініціативи українських сил (зокрема братів Юлія та Михайла Бращайків) 21 січня 1919 р. в Хусті відбувся Всенародний Закарпатський конгрес, на якому 420 делегатів з 175 населених пунктів Закарпаття прийняли історичне рішення — «До України!» Та в силу історичних обставин весь край було прилучено до Чехословаччини

У 1939 році Хуст став столицею незалежної Карпатської України.